Лисиччина дружба

Казка для моєї донечки Марічки.

Бажаю, щоб в твоєму житті ніколи не траплялась «лисиччина дружба»

Лисиччина дружба

Жили в лісі дві подружки білка і лисичка. Білочка була працьовитою і запасливою. Гратись і по-справжньому відпочивати вона могла тільки взимку і ранньою весною. З настанням літа у білочки починалися справжні турботи. Влітку вона збирала різноманітні трави і цвіт, щоб було чим застелити взимку свою хатинку в дуплі старої сосни. Окрім того, в холодну пору білочка полюбляла заварювати смачні чаї з запашних трав. Вони дозволяли поринути білочці у спогади про тепле і сонячне літо. Восени білочка збирала горіхи, насіння з шишок, гриби та інші поживні плоди, які допомагають трудівниці пережити зиму.

Зовсім по-іншому проводила теплі літні деньки лисичка. Вона ніжилась під променями сонця, купалась в чистій озерній воді і зовсім не думала про холоди. Бачачи, як білочка метушиться, лисичка часто дивувалась, адже з її слів «життя таке швидкоплинне».

І ось, я і годиться в круговерті пір року, за літом настала осінь, а за осінню прийшла сніжна зима.

Звісно, наша лисичка встигла назбирати горіхів і грибів до того, як випав сніг. Але її запаси були мізерно малі, аби пережити холоди. Тож вже напередодні нового року лисичці вже нічого було їсти.

Варто зауважити, що наша лисичка була не простою хижачкою. Унікальність її особистості полягала у тому, що лисичка була абсолютно байдужою до м’ясних страв. Точніше буде вказати, що наша лисичка була вегетаріанкою. Саме тому і склалася у неї міцна дружба з білочкою. І через те, від голодної смерті лисичку не порятують навіть зайці і миші, яких можна було б вполювати.

Отож, наша лисичка вирішила вдатись до хитрощів.

Одного холодного і вітряного вечора до білочки, яка саме попивала у своєму зручному плетеному крісельці липовий чай, постукали в двері. То була лисичка:

-          Привіт, подруго! – гукнула  вона до білочки. – Ти не уявляєш, що зі мною трапилось! Покликала мене їжакова дочка до себе дружкою бути.

-          Нічого собі, весілля взимку? Та на дворі он же яка завірюха, – відповіла білочка.

-          Отож і я кажу. Така пригода, уявляєш? Просили принести горіхів жменю, коровай прикрасити. А мої, як на лихо, погіркли усі. Тому, подруго, виручай. Позич мені горішків.

-          Ну, добре. Чого ж не дати на таку святкову справу.

Та й відсипала лисичці добру купку горішків, та ще й насіння на додачу. Подякувала лисичка та й побігла чимдуж від білчиної хатки. Сховалася у своїй нірці і за два рази усі горішки геть начисто сточила. А насінням закусила. А після таких смачних ласощів захотілось лисичці пити. Та немає у неї ні трав, ні цвіту жодного, щоб зварити чай.

Довелось лисичці і вдруге історію вигадувати.

Прибігла до білочки, та й гукає:

-          Агов, подруго!

-          Привіт, лиско! Як весілля відгуляла? – питає білочка.

-          Ой, та добре відгуляла. Тільки от друга дивина трапилась. Просять мене зайці їхнє маля похрестити. А ти ж знаєш, від хреста відмовлятись гріх.

-          Так-так, дійсно гріх. Ти, лисичко, публічна особа, коли жодне свято без тебе не обходиться, – засміялась білочка.

-          Таки правда, – запишалась лисичка. – Тільки просять щоб я трави з собою принесла, зробити маляті запашну купіль. А мою, на горе, міль сточила. Не маю, що нести. Виручай, білочко!

-          Зачекай хвилинку, зараз винесу.

Побігла білочка у глиб своєї хатки, а за хвилинку винесла цілий оберемок сушених трав: м’яти, меліси, липи і ромашки. Чарівний аромат поширився лісом. Лисичка подякувала, схопила трави та й мерщій помчала до своєї нірки. Добряче замерзла на дворі, та й спрага замучила. Тому швиденько натопила снігу, закип’ятила води і заварила смачного чаю. Сидить собі в теплі, та й насолоджується напоєм.

А білочка сиділа собі в дуплі і думку думала: «Як це так, у лісі весілля? Лисичку, он дружкою взяли, а мене навіть не покликали. Чи я перед їжаковою родиною завинила? А зайці… Та ж я змалечку з ними дружила. Разом не одну пригоду пережили. А вони навіть на хрестини мене не запросили». Засумувала білочка, але вирішила все таки піти та подивитись на те весілля та хрестини. Запитати, чим вона звірятам не вгодила.

Вдягла свій кращий святковий одяг і направилась до їжакової нори. Там де мала бути їхня оселя сніг лежав недоторканий ще з осені. Однак, білочка була впертою і почала щосили гупати їм у те місце, де сніг засипав двері. І от сніговий намет почав осипатись і з нірки висунулась мордочка заспаного їжака.

-          ЩО? Що трапилось? Що за гуркіт? – здивовано запитав їжак.

-          Ага, усіх на весілля запросили, а про мене забули? – обурилась білка.

-          Весілля? Де весілля? Кого забули? Про що ти, білочко? – не зрозумів їжак.

-          Не прикидайтесь, їжаче, що спите. Я знаю, що ви на днях свою дочку заміж видавали. Лисичку взяли за дружку, а мене на свято навіть не покликали. Хіба я перед вами завинила? – ледь не плачучи запитала білочка.

-          Яку дочку, та в мене ж сини одні. Білочко, схаменіться. Останнє весілля в моєму домі було восени, три роки назад. Тоді мій молодший син одружився з дівкою з листяного лісу. Хороша господиня, маю зауважити. Вже двійко малят мають. Однак, білочко, хто вам сказав, що у мене весілля?

-          Та ж лисичка сказала. Просила ще горіхів коровай прикрасити, – задумалась руденька.

-          Лисичка? То знатна пройдихвістка. А ви, білочко, вибачайте, та на мене сон найшов. Піду я в свою нірку. Навесні побачимось, бувайте. – попрощався їжачок і зачинив двері в нірку.

«Як же так? Невже лисичка мене обманула?..» - засумувала білочка і направилась в сторону лисиччиної нірки, похнюпивши голову.

Та раптом, БА-БАХ! На нашу білочку наштовхнувся заєць, який мчав із усіх сил, не помічаючи, що твориться навколо.

-          Ой, білочко, дорогенька, вибачте мене, будь ласка. Біжу в лікарню, по лікаря. Моя люба зайчиха народжувати почала. Треба швидко мчати.

-          Як народжувати? У вас же ось на днях тільки хрестини були, лисичка казала. – заперечила білочка.

-          Які хрестини? Ось тільки зараз первістки мої мають народитись, а я тут з вами теревені розводжу, – і вихором понісся в сторону лікарні.

«Таки обманула!» зрозуміла білочка та й пішла засмучено до своєї хатки.

Отака-от лисиччина дружба.