Сашкова відпустка закінчилась. Саме зараз він в дорозі. А я мушу видихнути.
Про спокійний і розмірений відпочинок ми можемо тільки мріяти.
А ви знаєте як це - наздоганяти за 14 днів усе, чого так не вистачало у два місяці розлуки? Окрім того, що необхідно зробити все необхідне і давно обіцяне.
Цього разу у нас був насичений графік.
Спочатку клеїли шпалери. Я опосередковано клеїла))) Лише по-дрібному допомагала.
Потім поїздка у Львів з ночівлею, а не так як завжди. Ці гостювання були чудові по своїй атмосфері. Але все-одно, півтора дні це так мало, щоб наговоритись з усіма...
Потім прикрашання ялинки.
Потім ДН Олі.
Потім Зоряні війни.
Потім Миколая і дитяче свято.
А потім від'їзд.
Та це не головне.
Між цими подіями були обійми, поцілунки і признання в любові між нами трьома. Хотілось увібрати все це як губка, щоб наступні дні розлуки жити тим, що отримала.
Сашко намагається за 14 днів наситити нас своїми почуттями. Бавить Марічку.
Він вже поїхав, а вона сьогодні сказала, що ще не сумує за татом. Та це поки що.
Понад усе хочу, щоб він повернувся до неї і до мене. Додому. І більше не їхав.
