таке щось

Моє ім'я - прокрастинація.
Останніми днями доводиться буквально змушувати себе писати.
Ось і зараз, замість того, щоб працювати, я пишу у блог...
Відчуваю, що мені не вистачає змін оточення. У зв'язку з тим, що Марічка цілими днями вдома і не ходить в садочок, у мене починає по трохи зривати дах.
Хочеться відпочинку, кудись піти розвіятись. Мої плани про курси англійської мови теж зірвались, оскільки я не можу дозволити собі повести Марічку в садочок.
А ще Сашка не відпустили в обіцяну відпустку. Остання була в кінці вересня. Тепер я живу тільки очікуванням грудня. А до грудня ще далеко.
Ну от, понила. Має бути легше.

про бабів

Буває заглядаю на один жіночий "форум". От одна дама там запитала поради. І поділилась своєю історією про вільні стосунки без обов'язків. При тому вказала, що вона незаміжня і він не одружений. Написала, що їхні стосунки - це лише періодичні зустрічі заради сексу. І ще додала, що жоден з них не будує планів щодо подальшого осерйознення стосунків.
Так от я не про це, а про те, яку реакцію викликав цей пост серед інших жінок.
Чи варто говорити про те, що її обізвали шльондрою, потаскухою і т.д? Говорили, що чоловік зобов'язаний(!) зняти їй житло.
Тобто, жінки самі ж підтверджують думку, що чоловік, який має вільні стосунки - мачо і ого-го-го, а жінка - шльондра і повія, і робить це виключно з метою наживи.
А потім самі ж обурюються таким стереотипам.
Хм, дивні баби...

Старість

Мене в мої 23 лякає старість.
Я страх як не хочу старіти.
Лякають зморшки, сивина, та інші проблеми. Я знаю, що не зможу витрачати багато грошей і часу на те, щоб втримати молодість і це мене страшенно гнітить. До таких справ я по-справжньому лінива. Мені треба, щоб хтось це робив за мене. Я навіть фарбуватись можу лише раз на два дні, та й ті через силу.
Я заздрю чоловікам. Бо їм зі старістю пощастило значно більше. Що не кажи, та чоловіки старіють гарно. Жінкам же у цьому плані треба сподіватись лише на гарні гени, які не дозволять надто пострашнішати.
Мій викладач якось звернув увагу на те, що кожного разу, коли він їде у  громадському транспорті, спостерігає набурмошені, опущені жіночі обличчя. А й справді так. Тепер я на це теж постійно звертаю увагу і мені стає страшно.
Та часто за собою помічаю, що куточки моїх губ все рідше піднімаються вгору. В більшості часу вони опущені(((

ностальгічно-осіннє

Мені дуже подобається старий Океан Ельзи. Але дуже не подобається новий.
Від старих пісень навіть приємний ностальгічний настрій пішов. Особливо альбом Янанебібув. Там і Сосни, і Фіалки.
Я люблю осінь. Таку дощову і прохолодну. Коли в пальто і руки мерзнуть.
В цю пору я пригадую наш з Сашком перший рік зустрічання. Дощові світанки. Приємні спогади.
В той час я вдягала навушники у вуха, вмикала Мертвого Півня і йшла по Лесі Українки, підгрібаючи листя ногами. Йшла туди, де вже він чекав.
Зараз я вже не пам'ятаю деталей, але пам'ятаю відчуття і емоції.
З того живу, з того і насолоджуюсь.

безнадійний

а ми що?
а ми - ніщо.
дрібничка, мурашка, краплинка, частинка.
частинка...
так нам хочеться вважати.
хочеться бути частинками чогось великого і значущого.
насправді ж без нас життя так само продовжуватиметься як і з нами.
нічого не значити і змиритись.
для Всесвіту ми - ніщо.