Після відпустки

Сашкова відпустка закінчилась. Саме зараз він в дорозі. А я мушу видихнути.
Про спокійний і розмірений відпочинок ми можемо тільки мріяти.
А ви знаєте як це - наздоганяти за 14 днів усе, чого так не вистачало у два місяці розлуки? Окрім того, що необхідно зробити все необхідне і давно обіцяне.
Цього разу у нас був насичений графік.
Спочатку клеїли шпалери. Я опосередковано клеїла))) Лише по-дрібному допомагала.
Потім поїздка у Львів з ночівлею, а не так як завжди. Ці гостювання були чудові по своїй атмосфері. Але все-одно, півтора дні це так мало, щоб наговоритись з усіма...
Потім прикрашання ялинки.
Потім ДН Олі.
Потім Зоряні війни.
Потім Миколая і дитяче свято.
А потім від'їзд.
Та це не головне.
Між цими подіями були обійми, поцілунки і признання в любові між нами трьома. Хотілось увібрати все це як губка, щоб наступні дні розлуки жити тим, що отримала.
Сашко намагається за 14 днів наситити нас своїми почуттями. Бавить Марічку.
Він вже поїхав, а вона сьогодні сказала, що ще не сумує за татом. Та це поки що.
Понад усе хочу, щоб він повернувся до неї і до мене. Додому. І більше не їхав.

таке щось

Моє ім'я - прокрастинація.
Останніми днями доводиться буквально змушувати себе писати.
Ось і зараз, замість того, щоб працювати, я пишу у блог...
Відчуваю, що мені не вистачає змін оточення. У зв'язку з тим, що Марічка цілими днями вдома і не ходить в садочок, у мене починає по трохи зривати дах.
Хочеться відпочинку, кудись піти розвіятись. Мої плани про курси англійської мови теж зірвались, оскільки я не можу дозволити собі повести Марічку в садочок.
А ще Сашка не відпустили в обіцяну відпустку. Остання була в кінці вересня. Тепер я живу тільки очікуванням грудня. А до грудня ще далеко.
Ну от, понила. Має бути легше.

про бабів

Буває заглядаю на один жіночий "форум". От одна дама там запитала поради. І поділилась своєю історією про вільні стосунки без обов'язків. При тому вказала, що вона незаміжня і він не одружений. Написала, що їхні стосунки - це лише періодичні зустрічі заради сексу. І ще додала, що жоден з них не будує планів щодо подальшого осерйознення стосунків.
Так от я не про це, а про те, яку реакцію викликав цей пост серед інших жінок.
Чи варто говорити про те, що її обізвали шльондрою, потаскухою і т.д? Говорили, що чоловік зобов'язаний(!) зняти їй житло.
Тобто, жінки самі ж підтверджують думку, що чоловік, який має вільні стосунки - мачо і ого-го-го, а жінка - шльондра і повія, і робить це виключно з метою наживи.
А потім самі ж обурюються таким стереотипам.
Хм, дивні баби...

Старість

Мене в мої 23 лякає старість.
Я страх як не хочу старіти.
Лякають зморшки, сивина, та інші проблеми. Я знаю, що не зможу витрачати багато грошей і часу на те, щоб втримати молодість і це мене страшенно гнітить. До таких справ я по-справжньому лінива. Мені треба, щоб хтось це робив за мене. Я навіть фарбуватись можу лише раз на два дні, та й ті через силу.
Я заздрю чоловікам. Бо їм зі старістю пощастило значно більше. Що не кажи, та чоловіки старіють гарно. Жінкам же у цьому плані треба сподіватись лише на гарні гени, які не дозволять надто пострашнішати.
Мій викладач якось звернув увагу на те, що кожного разу, коли він їде у  громадському транспорті, спостерігає набурмошені, опущені жіночі обличчя. А й справді так. Тепер я на це теж постійно звертаю увагу і мені стає страшно.
Та часто за собою помічаю, що куточки моїх губ все рідше піднімаються вгору. В більшості часу вони опущені(((

ностальгічно-осіннє

Мені дуже подобається старий Океан Ельзи. Але дуже не подобається новий.
Від старих пісень навіть приємний ностальгічний настрій пішов. Особливо альбом Янанебібув. Там і Сосни, і Фіалки.
Я люблю осінь. Таку дощову і прохолодну. Коли в пальто і руки мерзнуть.
В цю пору я пригадую наш з Сашком перший рік зустрічання. Дощові світанки. Приємні спогади.
В той час я вдягала навушники у вуха, вмикала Мертвого Півня і йшла по Лесі Українки, підгрібаючи листя ногами. Йшла туди, де вже він чекав.
Зараз я вже не пам'ятаю деталей, але пам'ятаю відчуття і емоції.
З того живу, з того і насолоджуюсь.

безнадійний

а ми що?
а ми - ніщо.
дрібничка, мурашка, краплинка, частинка.
частинка...
так нам хочеться вважати.
хочеться бути частинками чогось великого і значущого.
насправді ж без нас життя так само продовжуватиметься як і з нами.
нічого не значити і змиритись.
для Всесвіту ми - ніщо.

З житття

Таки звільнилась з роботи. Попереду все тільки хороше. Вірю в це.
Же ж місяць безробітня і поки норм)))
Марічка страшно розхворілась( Зі свого дня народження (7 вересня) і до жовтня прохворіла. Два дні! Два дні походила в садочок і знову вірусна інфекція. Проблема в збільшених аденоїдах. Треба буде вирізати.

А тепер про мене. Окрім усього того що є, маю ще одну заморочку. Хочеться змін у гардеробі. Дістала все своє осінньо-зимнє. І воно мене засмучує старшно. Сіре, чорне, темно-фіолетове і коричневе.

Хочу освіжитись, а не знаю як і з чого починати. Очі вперто падають на сірі і чорні речі.
Для початку потрібно визначитись з кольоротипом і кольорами, які пасуватимуть.

Думала міняти зачіску, але передумала. З усього того, що  у мене було за життя, це каре найкраще.

Сподіваюсь, далі буде...

Завтра

Завтра останній день на роздуми щодо того чи повертатись на роботу чи ні.
Я думала, що маю час до вересня.
А ні - дзвонять і просять прийти.
У мені жевріє надія, що мене, наприклад, попросять звільнитись.
Але шансів на такий розвиток подій занадто мало.

Я не хочу повертатись у музичну школу таку, якою вона є зараз. Змагання за години - ставки. Тісний запліснявілий і холодний клас. Оце нікому непотрібне писання паперів і звітів. Якісь безглузді конфлікти через "відсутність у мене досвіду" з одним із викладачів...

Чоловік теж проти.

Батьки вважають, що таку державну роботу не слід покидати, бо пенсія.

З мого боку справа не у грошах.

Треба мабуть написати плюси і мінуси роботи. Але я не впевнена, які "плюси" для мене є "плюсами", а які "мінуси" - "мінусами".

Муки вибору у інфантильної мене.

Цікава ідея для інтер'єру.

Меблі із вантажних піддонів мене просто чарують. Колись, коли матиму власне житло, обов'язково використаю для себе.
https://elims.org.ua/lifehack/mebel-iz-gruzovyx-poddonov-palletov/

Та любов, яку дарує мені Марія, невимовна. Вона цілюща. 

Її "мамочка моя, найкраща" мене оновлює і дає наснагу жити далі.
Я заглядаю в її оченята і дякую Богу за те, що дав мені це чудо. Дозволив бути поруч і купатись у взаємній любові. 

Щастя

Талони

Корупцію можна подолати лише прибравши бюрократію. Крапка.
Уявіть тільки, щоб взяти талон до гастроентеролога у Дитячій лікарні м.Біла Церква, треба зайняти чергу ДО 7ї години ранку. При тому, що талони починають видавати лише о 7.30. Вам пощастить, якщо талонів вам вистачить. А інакше, свою чергу ви могли стояти марно, бо талонів всього 10.
Прийом у лікаря починається з 16 години.
Тобто, щоб попасти до лікаря, вам треба двічі проїхатись/пройтись у лікарню.
Це не так катастрофічно для тих, хто має на кого залишити дитину вранці, щоб зганяти по талон.
А тепер уявімо матерів/батьків-одинаків/чок. Круто?Га? З цього місця у звичайних людей і починається корупція.
Мені пощастило потрапити до першої категорії, бо живемо з батьками.
Не краще справи і у лікарнях для дорослих.
ТАЛОНИ!!! що це взагалі за породження хворої уяви???
Невже в 21 столітті не можна запровадити ефективнішу систему черги. Електронні черги, онлайн бронювання. Невже це так складно. Особливо, враховуючи те, що у кожному домі/телефоні є інтернет.
Інтернет же створений не тільки для того, щоб сидіти в ФБ, ВК і ОК? правда ж?

Невихованість

Між нами з Марією "невиховані люди" - це ті, хто псують стіни і ліфти, смітять на вулицях і в під'їздах.
Сьогодні їдемо в ліфті. Я звертаю її увагу на лампочку, яка робить "день" в ліфті. Вона зауважила, що лампочка в клітці. Запитує : "Чому?". Кажу, для того, щоб невиховані люди не розбили чи не викрутили її. Трохи захопилась і кажу, що "невиховані люди" чомусь люблять  смітити і все псувати. "Дурненькі якісь значить" робить висновок мала.

Не посперечаєшся. Особисто я не бачу причини не звертати дитячої уваги на "невихованість" і тим більше толерувати її. Хочу, щоб Марічкине покоління українців мало звичку викидати сміття у смітник)))

Порекомендуйте

Порекомендуйте цікаві блоги. Кого і що ви читаєте на цьому ресурсі?
Може десь щось цікаве проходить повз мої очі?

Настрій

Настрій поганий. Вже декілька днів в голові каша. Хвороба і гормональні сплески не дають нормально жити. Якщо чесно, то хочеться плакати і в чоловікові обійми.

Оззі написав цю пісню для своєї коханої, яку називав Mama. Тож ця пісня, як і більшість усього, що було прекрасного зробленого людськими руками, про справжню всепереможну любов.

Восьма марта

Сьогодні ми з Марічкою ходили на свято Восьма марта у Соломійчин садочок, який вже восени стане і Марічкиним садком.
Взагалі традиції святкування 8 березня у нашій з чоловіком молодій родині не існує. Однак я не знаю як уникати його, коли Марія піде в садочок. Це буде по меншій мірі тупо...чи як? Мабуть краще всього вибрати тактику зменшення акцентування на цьому "празднику". Типу є, то є, нехай буде. Сподіваюсь, коли вона стане старшою, то сама вирішить свято це для неї чи ні.

А загалом свято було дуже зворушливим і я трішки пустила сльозину, коли малятка почали розповідати віршики про своїх матусь і так пильно-пильно і щиро заглядати їм у вічі))). І у кожного з них мама найкраща, найкрасивіша, найрозумніша, найвеселіша))) дитяча щирість незбагненна))

Якщо раптом серед моїх читачів є такі, які не святкують жіноче свято і мають діток в соціумі розкажіть, як ви ці речі ладнаєте?

А ось вам декілька фотокарток Марії

 Така радість бути зіркою, коли концерт ще не почався))

Астероїд

Отака картинка промайнула у мене у френдстрічці. Таке враження, що хтось бавиться спірографом (лінійка, знайома усім ще зі школи).
Той астероїд не просто так навколо нас крутився. Може тоді були якісь визначні події? Пригадаєте?

Akulova Mila

47 хв ·

Орбита астероида, который проходил мимо Земли в 2002-2003 годах...

І що тоді?

Сьогодні вранці до мене прийшло розуміння того, що йому там легше. 

Там набагато легше  ніж тут.

Там є ворог і є свої. Ворога можна вбивати, своїх - ні.

Ось і вся проста філософія. 

Там боротьба з видимим ворогом. 

"Ось він там, за іншою лісопосадкою. Туди стріляти"

Мабуть і мені там було би легше. Усім нам. Дії на виживання, ось і головна мета. 

Вижити будь-якою ціною. 

Життя - це дар. Ось життя є, а за мить його може не бути. Ми повинні про це пам'ятати тут. І жити так, наче завтра може не бути. Без жартів. Завтра може не бути. І що тоді?..

Лисиччина дружба

Казка для моєї донечки Марічки.

Бажаю, щоб в твоєму житті ніколи не траплялась «лисиччина дружба»

Лисиччина дружба

Жили в лісі дві подружки білка і лисичка. Білочка була працьовитою і запасливою. Гратись і по-справжньому відпочивати вона могла тільки взимку і ранньою весною. З настанням літа у білочки починалися справжні турботи. Влітку вона збирала різноманітні трави і цвіт, щоб було чим застелити взимку свою хатинку в дуплі старої сосни. Окрім того, в холодну пору білочка полюбляла заварювати смачні чаї з запашних трав. Вони дозволяли поринути білочці у спогади про тепле і сонячне літо. Восени білочка збирала горіхи, насіння з шишок, гриби та інші поживні плоди, які допомагають трудівниці пережити зиму.

Зовсім по-іншому проводила теплі літні деньки лисичка. Вона ніжилась під променями сонця, купалась в чистій озерній воді і зовсім не думала про холоди. Бачачи, як білочка метушиться, лисичка часто дивувалась, адже з її слів «життя таке швидкоплинне».

І ось, я і годиться в круговерті пір року, за літом настала осінь, а за осінню прийшла сніжна зима.

Звісно, наша лисичка встигла назбирати горіхів і грибів до того, як випав сніг. Але її запаси були мізерно малі, аби пережити холоди. Тож вже напередодні нового року лисичці вже нічого було їсти.

Варто зауважити, що наша лисичка була не простою хижачкою. Унікальність її особистості полягала у тому, що лисичка була абсолютно байдужою до м’ясних страв. Точніше буде вказати, що наша лисичка була вегетаріанкою. Саме тому і склалася у неї міцна дружба з білочкою. І через те, від голодної смерті лисичку не порятують навіть зайці і миші, яких можна було б вполювати.

Отож, наша лисичка вирішила вдатись до хитрощів.

Одного холодного і вітряного вечора до білочки, яка саме попивала у своєму зручному плетеному крісельці липовий чай, постукали в двері. То була лисичка:

-          Привіт, подруго! – гукнула  вона до білочки. – Ти не уявляєш, що зі мною трапилось! Покликала мене їжакова дочка до себе дружкою бути.

-          Нічого собі, весілля взимку? Та на дворі он же яка завірюха, – відповіла білочка.

-          Отож і я кажу. Така пригода, уявляєш? Просили принести горіхів жменю, коровай прикрасити. А мої, як на лихо, погіркли усі. Тому, подруго, виручай. Позич мені горішків.

-          Ну, добре. Чого ж не дати на таку святкову справу.

Та й відсипала лисичці добру купку горішків, та ще й насіння на додачу. Подякувала лисичка та й побігла чимдуж від білчиної хатки. Сховалася у своїй нірці і за два рази усі горішки геть начисто сточила. А насінням закусила. А після таких смачних ласощів захотілось лисичці пити. Та немає у неї ні трав, ні цвіту жодного, щоб зварити чай.

Довелось лисичці і вдруге історію вигадувати.

Прибігла до білочки, та й гукає:

-          Агов, подруго!

-          Привіт, лиско! Як весілля відгуляла? – питає білочка.

-          Ой, та добре відгуляла. Тільки от друга дивина трапилась. Просять мене зайці їхнє маля похрестити. А ти ж знаєш, від хреста відмовлятись гріх.

-          Так-так, дійсно гріх. Ти, лисичко, публічна особа, коли жодне свято без тебе не обходиться, – засміялась білочка.

-          Таки правда, – запишалась лисичка. – Тільки просять щоб я трави з собою принесла, зробити маляті запашну купіль. А мою, на горе, міль сточила. Не маю, що нести. Виручай, білочко!

-          Зачекай хвилинку, зараз винесу.

Побігла білочка у глиб своєї хатки, а за хвилинку винесла цілий оберемок сушених трав: м’яти, меліси, липи і ромашки. Чарівний аромат поширився лісом. Лисичка подякувала, схопила трави та й мерщій помчала до своєї нірки. Добряче замерзла на дворі, та й спрага замучила. Тому швиденько натопила снігу, закип’ятила води і заварила смачного чаю. Сидить собі в теплі, та й насолоджується напоєм.

А білочка сиділа собі в дуплі і думку думала: «Як це так, у лісі весілля? Лисичку, он дружкою взяли, а мене навіть не покликали. Чи я перед їжаковою родиною завинила? А зайці… Та ж я змалечку з ними дружила. Разом не одну пригоду пережили. А вони навіть на хрестини мене не запросили». Засумувала білочка, але вирішила все таки піти та подивитись на те весілля та хрестини. Запитати, чим вона звірятам не вгодила.

Вдягла свій кращий святковий одяг і направилась до їжакової нори. Там де мала бути їхня оселя сніг лежав недоторканий ще з осені. Однак, білочка була впертою і почала щосили гупати їм у те місце, де сніг засипав двері. І от сніговий намет почав осипатись і з нірки висунулась мордочка заспаного їжака.

-          ЩО? Що трапилось? Що за гуркіт? – здивовано запитав їжак.

-          Ага, усіх на весілля запросили, а про мене забули? – обурилась білка.

-          Весілля? Де весілля? Кого забули? Про що ти, білочко? – не зрозумів їжак.

-          Не прикидайтесь, їжаче, що спите. Я знаю, що ви на днях свою дочку заміж видавали. Лисичку взяли за дружку, а мене на свято навіть не покликали. Хіба я перед вами завинила? – ледь не плачучи запитала білочка.

-          Яку дочку, та в мене ж сини одні. Білочко, схаменіться. Останнє весілля в моєму домі було восени, три роки назад. Тоді мій молодший син одружився з дівкою з листяного лісу. Хороша господиня, маю зауважити. Вже двійко малят мають. Однак, білочко, хто вам сказав, що у мене весілля?

-          Та ж лисичка сказала. Просила ще горіхів коровай прикрасити, – задумалась руденька.

-          Лисичка? То знатна пройдихвістка. А ви, білочко, вибачайте, та на мене сон найшов. Піду я в свою нірку. Навесні побачимось, бувайте. – попрощався їжачок і зачинив двері в нірку.

«Як же так? Невже лисичка мене обманула?..» - засумувала білочка і направилась в сторону лисиччиної нірки, похнюпивши голову.

Та раптом, БА-БАХ! На нашу білочку наштовхнувся заєць, який мчав із усіх сил, не помічаючи, що твориться навколо.

-          Ой, білочко, дорогенька, вибачте мене, будь ласка. Біжу в лікарню, по лікаря. Моя люба зайчиха народжувати почала. Треба швидко мчати.

-          Як народжувати? У вас же ось на днях тільки хрестини були, лисичка казала. – заперечила білочка.

-          Які хрестини? Ось тільки зараз первістки мої мають народитись, а я тут з вами теревені розводжу, – і вихором понісся в сторону лікарні.

«Таки обманула!» зрозуміла білочка та й пішла засмучено до своєї хатки.

Отака-от лисиччина дружба.

Блог

Тому що блог. Маю ж я кудись виливати свої думки.